Lainbachfälle

August 20th, 2019 @ 20:34

Водоспадики на річечці Лайнбах (втім, правильніше все ж таки казати на потічкові, позаяк der Bach, згідно Duden, має відповідати українському “потічок”) — цілком легкодоступний маршрут для прогулянки поблизу Кохеля (Kochel am See).

Було діло, ми там були в грудні, за теплої погоди осіннє листя грало по-своєму цікаво. Іншого разу — буквально кілька тижнів тому, коли прогноз обіцяв хмарність та трошки дощу, що насправді й мало місце, та в лісі то не грає істотної ролі.

Нижній каскад не надає багато варіантів для зйомки, в той час коли з верхнім можна непогано побавитися — хоча запорукою того мають стати водозахищені черевики та акуратний вибір місця постановки штатива. А далі “молочні ріки” вже забезпечені ;) мабуть, варто знову туди навідатися за золотої осені. Аби тільки встигнути в той коротенький період.

Lainbachfälle, Kochel am See, Bayern. Deutschland © 2019 Alex Nedovizii

Lainbachfälle, Kochel am See, Bayern. Deutschland © 2019 Alex Nedovizii

Записано в: Німеччина Немає коментарів Мітки: , , , , , ,

Фанатам Strava

March 28th, 2019 @ 17:06

…стане трошки легше жити з новою планувалкою маршрутів, позаяк навіть без преміума доступна теплова карта, причому – ваша особиста. Без бабла. Власна теплова карта. Крутяк.

Наприклад, я кілька років не їздив від Пуххайма до Аллінга – а доріжку видно без проблем. Хоча так одразу я її не згадаю, ані від повороту в Пуххаймі, ані на мапі.
Записано в: Роверове Немає коментарів Мітки: , , , ,

Одного дощового дня в Парижі

March 20th, 2019 @ 22:54

…одного дощового листопадового дня.

Париж, Франція. © 2018 Alex Nedovizii

Записано в: Подорожі Немає коментарів Мітки: , , ,

Müller’sche Volksbad

December 7th, 2018 @ 9:55

Ото вчора видався вечір, який дозволив перегулятися містом і згадати, з якого боку підходити до штатива… як вдало підказав Ромко на мордокнижечці, востаннє ми з ним так ще по Львову гуляли.

Das Müllersche Volksbad (“народний басейн Мюллера”, чи то купальні) — то один з басейнів-купалень Мюнхена, що був побудований в стилі модерн (також відомому як “югендстиль”) в 1901 році як найбільший та найдорожчий басейн світу та перші громадські купальні в Мюнхені. Будувалося на гроші інженера Карла Мюллера.

Знаходиться поблизу будівлі Німецького Музею (Deutsches Museum) на березі Ізара. Висока вежа містить резерв води та підтримує постійний тиск води у двох наявних басейнах. Більший, розміром 12х31 м, був початково “чоловічим” басейном, менший же, розміром 11х18 м, аж до 1989 року виключно жіночим. Від початків присутня римська парна. До 1978 року в підвалах була “ванна для собак”, як і 86 окремих ван та 22 “душових кімнат”. Оскільки в 20-му ст. вани та душові поширилися майже по всіх приватних помешканнях, ця частина купалень не використовувалася дуже давно; зараз декілька з тих ван лишили з демонстраційною метою.

München, Bayern. Deutschland © 2018 Alex Nedovizii

Записано в: Німеччина Немає коментарів Мітки: , , , , , ,

Післямарафонний вінегрет думок

October 14th, 2018 @ 19:33

Епіграфом до цієї нотатки мав би бути анекдот про ворону, що летіла з лебедями в далекі краї, птаху сильну, горду і сміливу. Але не буде.

Сьогодні мені вдався великий крок в спортивному житті офісного працівника: пробіг свій перший марафон. Повну дистанцію. І, позаяк зараз добре не буде, добре було вчора, вирішив ще й думки понаписувати, що в голову приходило. Ці думки будуть неструктуровані, просто всіляке різне.

…перші 30 кілометрів люди зазвичай говорять. Потім говорять дуже мало і, в основному, щось типу “не вмирай прямо тут, лишилося Х кілометрів”. Усвідомлення часу Y для подолання цих Х кілометрів з кореляцією на поточний стан організму ентузіазму особисто мені не надто додає.

…багато чого “виїжджається” на ендорфінах. В нормальному стані, страждаючи після 35 км (які мені особисто попалися на ненависну частину Мюнхенського марафону - музейний квартал) я би просто забив на біганину і пішов домів пити пиво. Але тут “ми ж за це заплатили”. Страждаєш, біжиш. Чи то пак, намагаєшся бігти.

Трохи серйозніше, але мій улюблений контроль швидкості за каденсом (частота, кількість кроків на хвилину) після 30 км особисто для мене працював вже фігово: ноги втомлюються, крок скорочується і ті ж кроки на хвилину вже не приносять бажаний темп. Збільшувати каденс теж не дуже получається: пульс натякає, що це не найкраща затія. Ноги теж не в захваті.

Ейфорія від підтримки, коли прийде хтось з друзів (Андрій, Настя!) перекриває будь-які страждання ще за 100 метрів до місця зустрічі. А якщо то перед фінішом - донавалюється (якщо це можна так назвати, гхм) вже просто на автоматі. 

Усвідомлення фінішу доганяється пізніше. Набагааато пізніше, навіть після мімімідальки. То було змагання з самим собою. Воно геть інакше.

Загальна атмосфера події з постійною підтримкою глядачів (ну й нехай, що не свої - свої все одно потім прийшли, хоч і не домовлялися) дуже суне вперед. Посміхаєшся, піт тече, висихає на губах, тобою можна зализувати текілу, але пре.

І вже потім, лише потім, виповзаючи з ванни вдома, можна закричати “Господар (тренінг план) подарував Доббі шкарпетку! Доббі вільний!”. Доббі вільний… до наступної ідеї “чи не взяти участь в он тій події…”.

Записано в: Потік свідомості Немає коментарів Мітки: , ,

Берізки десь неподалік Корчина

October 9th, 2018 @ 20:49
Карпати, Львівська обл., Україна © 2018 Alex Nedovizii
Записано в: Україною Немає коментарів Мітки: , , , , , , ,

KISS

October 1st, 2018 @ 22:04

Keep it simple, stupid…
…або як все на світі можна спростити.

Пару років тому (вже казав, але нехай) прикупив за 25 ойро на ібеї старий велик, для поїзденьок по місту. Бо ж й свого шкода, і хороша ґума вартує відчутно, і обслуговувати треба, і … Внутрішній перфекціоніст не погодився на вбиті колеса. Та й, відверто кажучи, бавитися зі старою трансмісією теж було нуль бажання. “И тут Остапа понесло“…

Певний час проект був законсервований, заважав, стоячи в куті. Цьогоріч мене відвідала муза, з’явилося переднє колесо з динамовтулкою (шини-то були, чого добру пропадати?), та, оскільки апетит приходить під час їжі, далі понеслося з заднім колом: спочатку була думка зібрати фікс, потім – синглспід (коліна ж бо не залізні), а тоді я набрів на мрію лінтяя: Sram Automatix. 2-швидкісна втулка з автоматичним перемиканням передач – о-о-о! Паралельно виявилося, що рульова теж відійшла в інакший світ, ну та нехай, чим далі в ліс – тим …

Проміжна версія (beta 3 згідно внутрішнього маркування) обзавелась відсутністю трансмісії, кермом-бараном та переднім (поки що лише ним) гальмом. Та болотниками.

Сьогоднішній тест показав всю красу та гармонію ровера з відсутніми перемикачами. Крути і їдь. Все. Ще треба час від часу покручувати кермом та гальмувати. Але загалом – просто крутиш і їдеш. Боюся лише, що так докручуся до оспіваного Шелдоном Брауном глухаря…

20180929_215457
Записано в: Потік свідомості, Роверове Немає коментарів Мітки: ,
Працює на Wordpress.
© 2008-2016 Alex Nedovizii.